Хто такі Алани

Вікіпедія каже, що алани були іраномовними кочовими племенами скіфо-сарматського походження, згадувані у письмових джерелах із I століття н. е. – часу їхньої появи у Приазов’ї та Передкавказзі.

Стосовно походження аланів існує дві основні версії: сарматська та центральноазійська, що мають тенденцію до зближення. Вперше про аланів, очевидно, повідомляють китайські джерела ханьської епохи, що фіксують у Арало-Каспійському регіоні володіння Яньцай, що змінило на рубежі нашої ери назву на Алань. Є гіпотеза, що перші алани пересунулися з Приаралля у межиріччя Волги та Дону, об’єднавши під своєю владою численні, переважно сарматські, племена, яким і передали своє ім’я. В археології умовно прийнято позначати як «аланську» пізньосарматську культуру II-IV століть н.е. У широкому значенні терміном «алани» позначають різні, у тому числі неіранські племена, що увійшли до аланської конфедерації та долучилися тією чи іншою мірою до аланской культурі. (Джерело: Перевалов С.М. Аланы // Российская историческая энциклопедия. Под ред. акад. А.О. Чубарьяна. Т. 1: Аалто — Аристократия. М.: ОЛМА МЕДИА ГРУПП, 2011. С. 220–221.).

Частина аланів з кінця IV століття взяла участь у Великому переселенні народів, тоді як інші осіли на теренах, прилеглих до передгір’їв Кавказу. Племінний союз аланів став основою об’єднання аланських та місцевих кавказьких племен, відомого під назвою Аланія, та утворення у центральному Передкавказзі ранньофеодальної держави, що проіснувала до приходу монголів.

У слов’янських літописах алани назвалися словом «яси». У Никонівському літописі під 1029 роком повідомляється про переможний похід на ясів князя Ярослава.

У вірменських літописах алани частіше називаються власною же назвою. У китайських хроніках алани відомі під ім’ям народу алань. У вірменському середньовічному географічному атласі Ашхарацуйц описуються декілька аланських племен, зокрема «народ аланів аш-тіґор» або просто «народ дікор», у якому вбачається самоназва сучасних діґорців. Описувані ним же алани зі східної області Аланії – «алани у країні Ардоз» – є предками іронців.

У грузинських джерелах алани згадуються як «овсі» або «осі». І дотепер грузинами щодо сучасних осетин вживається цей термін.

Історична енциклопедія каже, що, підкорюючи народи, Аси (алани) наказували їм називатися всім однаково – Аланами. Історії відомо, що так свого часу називалися і Закаспійські Массагети (сарматські предки туркменів), Есседони і Аорси (предки осетинів), і деякі Адигейці. Після падіння імперії Асов (375 р.), кожний народ повернувся до свого природнього історичного імені, а Аланами лишилися самі Аси-Алани або ж Танаїти. У IX столітті частина Аланів мешкала у горах Криму. Вони прийняли християнство близько 860 р. після проповіді Св. Кирила. Востаннє їх згадує Георгій Пахимер, як воїнів козацької дружини Кримського хана Ногая у XIV ст. З ім’ям Аланів пов’язуються багаті археологічні залишки матеріальних культур: Північно-кавказької, Болгарської та Салтово-маяцької. Найпізніша з них – Салтівська – знайдена на середньому Дінці та на Дону й датується VIII-X століттями; вона належить Аланам-Асам і, за всіма даними, знаходить свою подобу на далекій Півночі – у залишках культури Асів Скандинавських.

Благодійний Фонд «Харків з тобою» та оргкомітет фестивалю «Перлини Слобожанщини: Верхній Салтів. Аланські витоки» дякують художнику військово-історичної реконструкції Олегу Федорову за дозвіл на використання його малюнків-реконструкцій в інформаційних матеріалах фестивалю.

Вершник Хазарського каганату з болгаро-аланской сім’ї. Кінець IX – початок X століття. За матеріалами С.А.Плетневої, Дмитрієвський археологічний комплекс Салтово–маяцької культури, катакомба №52. Художник – Олег Федоров.